Почетный гражданин Чугуева

26 березня 2014 року Олексію Пилиповичу Лементе виповнилося б 90 років

Свій нарис я присвячую йому — Людині з великої букви. Його немає поруч з нами, але у його вогнища ми гріємося і сьогодні, пам\’ятаючи настанови, мудрі уроки життя і всі розуміють розумні і добрі очі.

26 березня 2014 року Олексію Пилиповичу Лементе виповнилося б 90 років

Свій нарис я присвячую йому — Людині з великої букви. Його немає поруч з нами, але у його вогнища ми гріємося і сьогодні, пам\’ятаючи настанови, мудрі уроки життя і всі розуміють розумні і добрі очі.

Народився Олексій Пилипович 26 березня 1924 року в селянській родині в селі 1-е Шевченкове Вовчанського району.

До війни закінчив Верхнеписаревский ветеринарний технікум. Незабаром розпочалася Велика Вітчизняна війна. І 17-річним хлопцем він пішов добровольцем на фронт і був зарахований в роту дивізійної розвідки 300-ї стрілецької дивізії. Тоді, в далеких 40-х роках, він вперше опинився на чугуївської землі, беручи участь у боях за Артемовку і Мартову.

Тяжкий фронтовий шлях пройшов молодий боєць до самого Сталінграда. У складі 57-ї армії дивізія тримала оборону в районі Дубового Яру. Фашисти кинули на штурм танкову дивізію і величезна кількість мотопіхоти. Було дуже важко, сили нерівні, і ворогу удалося потіснити 44-й полк, у складі якого воював боєць А. Лемента. Але гвардійці показували чудеса мужності, стояли на смерть, і вже далі гітлерівці просунутися не змогли.

Вистоявши в тих боях, дивізія закріпилася на оборонному рубежі, поповнила свої ряди за рахунок робітників і службовців сталінградських заводів і вела оборонні бої, а 20 листопада 1942 року пішла в наступ. Крок за кроком дивізія наближалася до Сталінграда. Важкими були бої біля станції Воропаново і села Олексіївка. До вечора потужними залпами гвардійських мінометів були зруйновані укріплення ворога. Перед очима бійців встав поранений, розбитий, скалічений, але вистояв місто Сталінград.

Битва за цей легендарний місто закінчилася перемогою. В ній є заслуга командира кулеметного взводу Олексія Пилиповича Елементи. Тут, під Сталінградом, він отримав своє перше поранення.

Через десятиліття після закінчення війни, розповідаючи учням на Уроках Пам\’яті про битву під Сталінградом, Олексій Пилипович говорив: «Перелом у Вітчизняній війні був саме в Сталінграді. Не тільки тому, що ми здобули там перемогу, але й тому, що стався колосальний перелом в психіці, свідомості солдатів, офіцерів, генералів. Ми повірили в те, що можемо перемогти і повинні перемогти…».

Після госпіталю — знову фронт. Олексій Пилипович брав участь у визволенні Харківщини, форсував Дніпро. «А потім наші війська звільняли країни Європи. Я разом зі своєю дивізією звільняв Болгарію, Румунію, Югославію. По-різному нас зустрічали… Болгари, югослави — з радістю. Абсолютно нейтрально — румуни і австрійці, дуже злобно — угорці», — розповідав хлопцям А. Ф. Лемента.

Війну він закінчив в Австрії у званні капітана в травні 1947 року демобілізувався.

«Ми відстояли мир. Нехай радіють наші діти, нехай здоровими і веселими ростуть наші внуки і правнуки. Нехай живуть і насолоджуються життям та мирним небом, і свободою» — так міркував боєць, патріот і громадянин Олексій Лемента. А закінчивши війну, заради них, своїх і чужих дітей, пішов вчитися в Харківський учительський інститут, щоб нести добро, світло й світ у дитячі душі, щоб «сіяти розумне, добре, вічне».

Після закінчення інституту А. Ф. Лемента був направлений на роботу в Городенківський район. Був директором школи, а потім заввідділом агітації і райкому партії. З 1949 по 1954 рік він пропрацював у цій галузі. Було дуже важко. Потрібно було відновлювати зруйноване війною, налагоджувати мирне життя, відбудовувати школи.

У 1954 році Олексій Пилипович разом з сім\’єю (а було вже двоє дітей: син Юрій та дочка Любов) переїхав у Чугуїв. Закінчив заочно історичний факультет Харківського державного університету ім. М. Гіркого. Його відразу ж призначили завучем, а потім директором Чугуївської школи № 6. Потім він працював директором школи № 5, а пізніше — школи № 2. Всього 4 роки він керував другою школою, але що це були за роки! 4 роки свята! Для Олексія Пилиповича посаду директора не була невідомою — за плечима 20 років директорського стажу. Він знав, як і куди вести школу. Знав, що треба вимагати від своїх колег та учнів. Хоча роботи було багато, але в школу хотілося бігти — кожен новий день — відкриття. А. Ф. Лемента, як ювелір, шліфував педагогічний колектив. Педради, проведені ним, стали справжньою школою вчительської майстерності. Він не боявся йти на експеримент. І було у нього, на мій погляд, дуже дороге для керівника якість — прислухатися до думки колег-вчителів. Він не таїв образу за те, що хтось не погоджувався в суперечці. Все робилося заради учня, заради уроку, заради школи.

Останні 10 років трудової діяльності (1974-1984 рр.) він був завідувачем Чугуївським райвно. В цей час впроваджувалися система переходу на загальну середню освіту, технічні засоби навчання, кабінетна система; зміцнювалася матеріальна база шкіл. Все це вимагало величезного напруження сил, засобів і самовідданої праці всього педагогічного колективу району. І Олексій Пилипович вміло націлював і вів своїх підлеглих. За роки роботи на посаді завідувача райвно А. Ф. Лементе вдалося багато: було збудовано і відкрито 4 нові школи, 8 їдалень, 9 майстерень; у всіх школах почали працювати тіри; були добудовані 16 класних кімнат. Дві школи-інтернати (Кочетоцька і Эсхаровская) були кращими в області. А школи № 1, 2, 5 р. Чугуєва, Малиновська, Березнева, Эсхаровская, Введенська були зразково-показовими. Впроваджувалися передові методи позакласної роботи з дітьми. Олексію Пилиповичу дуже хотілося, щоб хлопці вчилися і добре відпочивали; в літній час практично в кожній школі працювали табори праці та відпочинку, пришкільні дитячі оздоровчі майданчики. Саме в це десятиліття виросла ціла плеяда вчителів-новаторів, досвід яких вивчався не тільки в місті та районі, але й в області та навіть республіці.

На базі Чугуївського району проводились обласні і республіканські семінари, на яких А. Ф. Лемента і керівники шкіл ділилися досвідом роботи. Добра слава пішов швидко. Всі перші заступники міністрів освіти колишніх союзних республік побували в Чугуєві. Відвідали кращі школи міста та району, гості з держав Азії та Європи.

Олексій Пилипович Лемента був відмінником народної освіти СРСР та УРСР, йому присвоєно звання Заслужений вчитель України.

Вийшовши у 1984 році на пенсію, він не перестав бути постійним гостем у школах. Виступав перед учнями, ділився спогадами про важких фронтових дорогах, про мужність, відвагу і героїзм солдатів Великої Вітчизняної. Вже в мирний час, в 1985 році, він був нагороджений орденом 2-го ступеня, а в 2000 році — орденом Богдана Хмельницького. І за все, що зробив Олексій Пилипович дприсвоєно звання «Почесний громадянин р. Чугуєва».

…Тільки з роками розумієш, що А. Ф. Лемента був живою легендою, прикладом для наслідування, джерелом натхнення для своїх друзів і колег, яким було легко, радісно і азартно працювати разом з ним.

На жаль, його вже більше 13 років немає з нами, але ми пам\’ятаємо його як людину високого інтелекту, невичерпної енергії, оптиміста, добродушного і людяного. Пам\’ятаємо його тонкий, іскрометний гумор і глибокі, всі розуміють очі.

Він був вчителем не тільки за кафедрою у класі. Він був учителем по всім; своїм життям він дав УРОКИ ДОБРА. УРОКИ САМОВІДДАНОГО СТАВЛЕННЯ ДО СПРАВИ, ЯКІЙ СЛУЖИВ. УРОКИ ЛЮДЯНОСТІ. УРОКИ ВМІННЯ ПІДСТАВИТИ СВОЄ ПЛЕЧЕ У СКРУТНУ ХВИЛИНУ. УРОКИ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ. УРОКИ ВІРНОСТІ СВОЇМ ІДЕАЛАМ.

До втрат звикнути неможливо. Рятує пам\’ять. І ми пам\’ятаємо. Пам\’ять допомагає пережити біль втрати. Думаєш про Олексія Пилиповича і раптом… чуєш його голос. Згадуєш про нього, і здається, що десь на алеї парку миготить його постать…

Йде час… Рік, два, п\’ять, а тепер вже більше 13 років його немає з нами. Але до нього можна прийти і сьогодні… До його останнього притулку на сільському цвинтарі с. Зарожное.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *