ЖУРНАЛІСТ

ЖУРНАЛІСТ, ЯКИИ СІЯВ ДОБРЕ, ВІЧНЕ, РОЗУМНЕ

 

Завтра вона запросила б усіх нас — колег, друзів, шанованих нею людей — на свій ювілей. Завтра їй виповнилося б сімдесят. Та сталося непоправне.

ЖУРНАЛІСТ, ЯКИИ СІЯВ ДОБРЕ, ВІЧНЕ, РОЗУМНЕ

 

Завтра вона запросила б усіх нас — колег, друзів, шанованих нею людей — на свій ювілей. Завтра їй виповнилося б сімдесят. Та сталося непоправне.

 

16 ЧЕРВНЯ 2011 року журналіст з великої літери, гордість газети «Красная звезда» Зінаіда Єшрівна Волик пішла в небуття, залишивши глибокий сум по собі, а в редакційній коморі — неоціненний скарб досвіду з усіх складових журналістської майстерності.

Майже піввіку засівала вона, наша Зіна, газетярську ниву добрим, вічним, розумним. Тож зазирнемо в прожиті нею роки, в її творчий здобуток.

Зінаіда Єшрівна Волик — із когорти людей, що гідно представляли й уславили наш чудовий край. Вона — істинна слобожанка. Народилася в Мартовій, зростала й здобувала середню освіту в Печенігах, де вперше в місцевій районці «Жовтень» переступила редакційний поріг. А все життя і натхнення віддала чугуївській газеті «Красная звезда», ставши згодом мешканкою нашого міста.

Звичайно, могла б і інакше скластися її доля, якби не реформи, реорганізації, зміни, нерідко непродумані і безглузді, якими зарясніли 60-ті роки минулого століття. Торкнулися вони і засобів масової інформації, що вилилося у створення міжрайонних газет. У нашому регіоні центром такого видання визначили «Красную звезду», читачами якої, окрім Первомайського, стали жителі чотирьох україномовних районів — Харківського, Печенізького, Шевченківського і Зміївськош. На цьому тлі виникла потреба дублювання російського видання, що в свою чергу зумовило прихід у колектив численних працівників, які володіли українською мовою. Серед них була і дев\’ятнадцятирічна Зіна Петру шенко.

Незважаючи на те, що вона вже набула деяких навичок у коректорській справі, дебют у чугуївській газеті виявився невдалим — «Красная звезда» вийшла з технічними помилками.

 

І хоч у тому не було Зіниної вини, вона близько сприйняла цю невдачу і після недовгих роздумів поклала на стіл редактора заяву про звільнення. Та Іларіон Якович Посохов був людиною мудрою і порадив по-батьківськи не поспішати. Інтуїція досвідченого журналіста підказувала йому, що з цієї дівчини, як кажуть, буде толк. І поступово переконувався в цьому.

Нововведення в галузі преси не прижилося. Незабаром між-районки зникли, а «Червона зірка» проіснувала ще майже тридцять років, продовжуючи надходити в оселі печенізьців. У цей період Зінаіді Єшрівні доручили переклад. То була вже справді творча робота, яка вимагала знання не лише української, а й російської мови, і не дослівного, а смислового «озвучування» тексту оригіналу. Ось тут і проявилися талант і розум майбутнього метра журналістики, і не тільки районного масштабу. Багато з того, що було написано нашою колегою, могло б прикрасити будь-яку солідну газету чи журнал.

Та вже коли була призначена заступником редактора із дубляжу, доводилося думати не лише про свої успіхи. Приглядалася до якості перекладу, допомагала багатьом людям, що виконували цю роботу, вдосконалювати знання з мов. Одним словом, жила багатьма турботами молодшої сестри «Красной звезды», поки скрута в економіці новонародженої держави не завдала нищівного удару по дубльованому виданню. Та українська мова не зникла зі шпальт газети — редакційний колектив перейшов
на випуск двомовного часопису за принципом «два в одному».

Попрощалися з «Червоною зіркою» і наші сусіди. Печенізький район знову став самостійним регіоном і започаткував свою, вже нову газету — «Печенізький край», за випуск якої, до речі, деякий час відповідала донька Зінаіди Єшрівни Марина Огченашко.

Наступні роки Зінаіда Волик працювала відповідальним секретарем. Хто хоча б трохи орієнтується в редакційній кухні, знає, що жоден матеріал, який планується в газету, не минає столу своєрідного начальника штабу, і до кожного з них торкаються його розум, серце і, звичайно, перо.

Власне, з цього і починає формуватися у журналіста газетяр-початківець, який при наполегливій праці над собою з часом може піднятися на найвищу редакційну сходинку, як, наприклад, Оксана Коваленко. Нині вона втретє зустріла новий рік на посаді головного редактора «Красной звезды».

Незважаючи на велику зайнятість, Зінаіда Єшрівна, як творча людина, встигала ще писати, виїздити на місця подій, зустрічатися з почесними гостями нашого міста. З блокнотом в руках вона стояла біля штурвала комбайна, брала інтерв\’ю у легендарного льотчика Івана Кожедуба і космонавта Олексія Леонова, Героїв Радянського Союзу, Героїв Праці та інших знатних людей, що працюють на землі і в небі.

Читача особливо хвилювали розповіді Зінаіди Єгорівни про колишніх фронтовиків Великої Вітчизняної, яка жорстоко пройшлася по її дитинству. «Розкажи мені, мамо, про війну», — нерідко просила маленька Зіна матір, притискуючись до її грудей. І Ганна Федорівна згадувала, як, ховаючись від фашистів, потрапила з нею під бомбардування. Прикриваючи собою свій найдорожчий скарб, намагалася захистити крихітну Зіну від осколків ворожої бомби. Але марно. Дівчинку помістили в госпіталь разом з пораненими бійцями, де воєнний хірург довго «штопав» двомісячне немовля. Ці спогади запам\’яталися на все життя і з роками прокотилися відлунням в замальовках і нарисах майбутнього журналіста.

Творче задоволення у Зінаіди Єгорівни викликало і спілкування з широким авторським активом, серед якого були відповідальні працівники виконавчої влади, представники золотого фонду освітян Чугуївщини, імена яких не можна не назвати. Це Антоніна Михайлівна Стрєляна, Анатолій Володимирович Лустенко, Олексій Єгорович Черкашин, Антоніна Василівна Бондар.

Працюючи в співдружності з відповідальним секретарем, часто писав в газету колишній керівник району Василь Іванович Лапшин. Його спогади про війну, відбудову народного господарства, про грандіозні перетворення в соціальному і культурному плані нашого краю поповнили сторінки його історії.

Та повертаючись до повсяк-дення, відзначимо, що Зінаіда Єгорівна була причетна ще й до активної громадської роботи. Чугуївці свого часу обрали її до міської ради, в районній ветеранській організації вона працювала в секторі преси, а в редакційному колективі очолювала первинну організацію Національної спілки журналістів України, дбаючи про поповнення її лав.

А ще й на сім\’ю треба було знаходити час. За допомогою телефонного дзвінка у Владивосток спілкувалася з сином, ввечері про всілякі справи за чашкою чаю — з донькою, відповідальним працівником райдержадміністрації. Обов\’язково, як усі бабусі, цікавилася успіхами онука — студента університету радіоелектроніки. Не зосереджувалася тільки на хворобі, яка непомітно підбиралася, щоб зробити свою фатальну справу. Прости, Зіно, прости, Зінаідо Єгорівно, що ми, твої друзі і колеги, виявилися безсилими відвернути цю біду.

Тож не так, як могло бути, а спогадами про тебе, відзначаємо твій 70-річний ювілей. І не здоров\’я і добра на довгії літа бажатимемо, а зі сльозами на очах промовимо гірко: «Спасибі тобі, що ти стільки років була з нами».

Марія ДАНИЛОВА, ветеран газети «Красная звезда»

 

СВЕТЛОЙ ПАМЯТЬЮ ЖИВЕШЬ СРЕДИ НАС
На правах коллеги и подруги обращусь к Зинаиде Егоровне по-особому.

Милая, дорогая Зиночка!

Вот уже второй раз твой день рождения проходит без тебя. Да еще какой — юбилейный! Вспоминаю, как, бывало, мы — Мария Ивановна Данилова, Светлана Степановна Гончарова, Галина Прокофьевна Тарасенко — приходили к тебе, чтобы поздравить с еще одним прожитым годом. Подолгу засиживались, беседуя об ушедшей молодости, учебе, работе.

Мы, конечно, и в этот раз придем к тебе, но уже… к твоему заснеженному холмику. Постоим, помолчим, мысленно пообщаемся с тобой. Несмотря на то, что кто-то из нас был постарше, а кто помоложе, мы все нуждались в твоих советах, отличающихся жизненной мудростью, ясностью, в твоей поддержке. Нам так не хватает тебя теперь.

Мы все были влюблены в твою «щиру солов\’їну мову». Лично я считаю, что лучше тебя никто в редакции
не знал украинского языка, да и никто не писал так душевно и интересно о людях, как ты.

Выйдя на пенсию, мы иногда, наверное, по-стариковски, ворчим на сегодняшних газетчиков. Все нам кажется, что они что-то делают не так: то не тем шрифтом заголовки набирают, то ставят материал не так. Но они, наши младшие коллеги, следуют традициям и идут в ногу со временем. На это напутствует коллектив Оксана Коваленко, которой ты сумела передать свои знания. Успешно сочетает она обязанности главного редактора и ответственного секретаря, так что, Зина, твоя любимая «Красная звезда» по-прежнему лучшая среди 27 районных газет области. В этом есть и частичка твоей заслуги. А значит, светлой памятью о себе ты продолжаешь жить в наших сердцах и в сердцах многочисленных читателей.

Антонина МРАЧКОВСКАЯ

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *