Антоніна Михайлівна Стреляна — кавалер ордена «Знак пошани», нагороджена медалями «За доблестный труд» і «Ветеран праці», удостоєна знаків «Отличник народного образования СССР» і «Відмінникнародної освіти УРСР», має звання «Учитель-методист» і «Спеціаліст вищої категорії».
Антоніна Михайлівна Стреляна — кавалер ордена «Знак пошани», нагороджена медалями «За доблестный труд» і «Ветеран праці», удостоєна знаків «Отличник народного образования СССР» і «Відмінникнародної освіти УРСР», має звання «Учитель-методист» і «Спеціаліст вищої категорії».
Неодноразово обиралася депутатом Кочетоцької селищної ради, очолюючи на протязі 20 років культурно-масову комісію. Один із результатів цієї роботи — створений нею вчительський вокальний ансамбль, для якого сама складала вірші, пісні, частівки.
Подвижницька діяльність Антоніни Стрєляної отримала визнання і далеко за межами України. В 2000-му році її ім\’я вписане золотими літерами в Книгу «Жінка року», яка видається в США (штат Каліфорнія).
З початком 2013 року широко відзначається 90-річчя нашого району. У зв\’язку з цим на шпальтах «Красной звезды» друкується чимало матеріалів про економічні, соціальні та культурні здобутки трударів Чугуївщини. Помітні зрушення і в духовному житті, у вихованні підростаючого покоління, яке прагне знати історію свого міста або села. Цим потребам відповідає книга «Кочеток у минулому і сучасному».
Автор її — талановитий учитель, журналіст, краєзнавець, а ще й поет Антоніна Стреляна. «Такі особистості, як Антоніна Михайлівна, повинні бути вписаними золотими літерами в історію Чугуївщини», — сказав на презентації книги голова рай держадміністрації Володимир Лобойченко.
ПОНАД ПІВВІКУ У ШКОЛІ
ОСМІЛЮЮСЬ сказати своє слово про багатогранний талант цієї жінки, яка була для мене і співкурсницею, і подругою, і колегою на все творче життя. Ми тісно спілкувалися з нею понад півстоліття, маючи однакові погляди, інтереси, проявляючи самовідданість обраній професії.
Місцем першої зустрічі став Харківський університет. Ми разом училися на філологічному факультеті: Тоня — українській мові і літературі, а я — журналістиці. Разом проживали в гуртожитку на так званій Толкачівці. Разом брали активну участь у різноманітних студентських заходах.
Тоді веселощі були на другому плані, бо минуло тільки п\’ять років після закінчення війни, яка залишила багато сиріт, інвалідів, що перебували у спеціальних закладах неподалік від нас. Тож надавати їм посильну допомогу було водночас і нелегкою, і почесною справою. А ще, як кажуть, у поті чола працювали майже щотижня на розборі руїн, де сьогодні височіють поверхи нового університету.
У зв\’язку з тим, що майбутнім журналістам довелося доучуватися в Києві, наші шляхи розійшлися. Та доля знову звела нас — на чугуївській землі, яка для мене, як і для моєї подруги, стала маленькою батьківщиною. Тоня отримала призначення в Кочетоцьку середню школу, я ж через рік прийшла працювати в районну газету.
Швидко плинув час, і років через п\’ять про молоду вчительку вже говорили як про педагога-новатора, у чому з часом я не раз переконувалася сама. Опікуючи за службовими обов\’язками народну освіту, не раз бувала на її уроках, що були так несхожі на уроки вчителів інших шкіл.
«Це були не просто уроки, а спектаклі — з музикою, піснями, декламацією віршів», — згадували пізніше колишні вихованці Антоніни Стрєляної. Слідуючи порадам великого педагога Василя Сухомлинського, вона не раз проводила уроки на природі.
На лісній галявині під тихий шелест дубів, верб, берізок розповідала про красу української мови і обов\’язково цікавилася враженнями дітей. А вони свої думки нерідко висловлювали віршами. Цьому діти вчилися в Антоніни Михайлівни, яка була поетичним взірцем любові до рідного краю і його людей.
Секретами майстерності Антоніна Стреляна ділилася з освітянами не тільки району, але й області, республіки.
Запрошувала їх на уроки-вечорниці, виступала перед слухачами курсів інституту вдосконалення кваліфікації вчителів, на педагогічних конференціях у Харкові, Києві, Львові, Івано-Франківську. Багато матеріалів про передовий педагогічний досвід осіло у створеному за участю Антоніни Михайлівни музеї освіти району.
ДРУЖИЛА З ГАЗЕТОЮ
ЯК І БАГАТО ХТО з нас, Тоня починала свій шлях у журналістику із замітки у шкільну стінгазету. А коли стала студенткою, була обрана членом редколегії вузівської багатотиражки «Горьківець». Паралельно з освоєнням основної професії заочно навчалася на факультеті журналістики народного університету. Як це стало їй потім у нагоді!
Завдяки професійному володінню пером Антоніна Михайлівна протягом багатьох років писала до республіканського журналу «Українська мова і література в школі», накопичувала науково-дослідницькі матеріали, що частково ввійшли в обласне видання «Слобожанський край», а потім —у нинішню книгу «Кочеток у минулому і сучасному». Разом зі своїм вихованцем Валерієм Горо венком написала нарис «Сторінки історії освіти Чугуївщини».
Та найбільш плідно Антоніна Михайлівна співпрацювала з районною газетою. Недарма всі ми називали її своєю колегою. Разом випускали «Учительскую страницу», а ще в одній такій же тематичній сторінці «Репинские вечера» поміщали розповіді про цікаві знахідки червоних слідопитів і краєзнавців.
Прикрашували «Красную звезду» і численні замальовки, нариси про людей, які на той час жили і працювали в Кочетку і багато зробили для його розвитку. Ось тільки одне прізвище, яке займає почесне місце в книзі, — голова селищної ради Василь Гончаренко. Поле, засіяне його невтомною працею, — це сьогоднішнє обличчя Кочетка.
В нарисі про Василя Семеновича Антоніна Михайлівна не просто характеризувала свого героя, а показала його в дії, як справжнього господаря селища. Ні світ ні зоря, наче власне подвір\’я, обходив він вулиці, будівельні майданчики: приглядався, чи не накопичилось десь сміття або брухту, чи не створює небезпеку для людей прорита траншея.
Зробивши помітки в блокноті, приходив у кабінет і починав обдзвонювати керівників організацій, причетних до тієї чи іншої будови. Особливо вболівав за майбутню красуню-школу, в яку так хотілося швидше перенести з тісного старого приміщення навчальний процес, що розтягувався на три зміни.
З такою ж відповідальністю підходила наша колега і до підготовки матеріалів про Єлизавету Майстренко, Свдокію Кормільцеву, подружжя Олександра і Варвари Южакових та інших педагогів, у яких було чому повчитися.
З ЛЮБОВ\’Ю ДО РІДНОГО КРАЮ
З ВИХОДОМ на пенсію Антоніна Стреляна на повну силу віддалася ще одній улюбленій справі — краєзнавству, хоча воно супроводжувало її все життя — і в школі, і в побуті, і в спілкуванні з людьми, які її оточували.
Багато хто з моїх колег і друзів, побувавши на уроках, в музеї Бойової слави, а нерідко і вдома в Антоніни Михайлівни, дивувалися тому, які пласти «корисних копалин» видобуває ця невтомна жінка з надр рідного селища, архівів історичного музею, затишних квартир і розповідей своїх земляків. «Те, що вона зробила задля людей, не під силу декому здійснити навіть за кілька життів», — поділилася якось зі мною враженнями ветеран редакції Зінаїда Волик.
До краєзнавчої роботи Антоніна Михайлівна залучала і школярів. Разом вони, наприклад, вивчали історію вулиці Жовтневої, яка колись була Володи-мирською і закарбувала кроки багатьох справжніх велетів думки, пензля, поезії минулих століть.
У свій час тут жили 25 ветеранів війни і праці. Та й сама Антоніна Михайлівна була яскравим представником цієї гвардії і виношувала план про те, щоб перейменувати Жовтневу вулицю у Ветеранську. А сьогодні вона по праву могла б носити ім\’я Антоніни Стрєляної. Бо пам\’ять про неї житиме ще десятки років у кожному домі, у кожній квартирі, з яких по два-три покоління пройшли через серце любимої вчительки.
З вагомим скарбом пошукової роботи, маючи вже ряд публікацій в ЗМІ, запропонувала Антоніна Михайлівна свої знання і досвід районному Центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді, який у свою чергу врізноманітнив роботу невтомного краєзнавця.
Завдяки такій співдружності Кочетоцька іікола має унікальний, єдиний в області музей-комплекс, складовими якого є історія селища, ііколи, музей Бойової слави і «Українська світлиця».
Туристськими маршрутами по Чугуївському і Печенізькому районах, розробленими зусиллями колишньої завідуючої краєзнавчим відділом ЦТКЕ Анто ніною Стреляною, і нині продовжувать крокувати сотні юних краєзнавців.
ПАМ\’ЯТАЄМО
П\’ЯТЬ РОКІВ ТОМУ Анто ніна Михайлівна пішла в небуття, залишивши нам неоціниму спадщину — книгу «Кочеток у минулому і сучасному». Це — справжня енциклопедія її маленької батьківщини, достойний вклад у 90-річну історію Чугуївщини.
Учора в день пам\’яті свого товариша колеги Антоніни Михайлівни Стрєляної запросили в школу представників підприємств і установ, навчальних і культурних закладів, жителів селища. Та перш ніж почати спомин, усі, хто зібрався, тихою ходою попрямували на кладовище, де з мармурового чорного барельєфа всміхається наша україночка, як називали Анто ніну Михайлівну її вихованці.
Постояли в мовчанні, поклали квіти, а повернувшись до школи, в актовому залі перегорнули сторінки життя своєї талановитої землячки і її книги, поділилися думками про нові знахідки, що торкаються історії Кочетка.
Вклонімося ж ще раз Учителю від Бога, справжньому Журналісту, Краєзнавцю-подвижнику — Антоніні Михайлівні Стрєляній. В пам\’яті кожного, хто її знав, вона назавжди залишатиметься взірцем високої моралі, громадського обов\’язку, прагнення якомога більше зробити для людей.
Марія ДАНИЛОВА, член Національної Спілки журналістів України
